Pidyarkiv.IN.UA

З того часу виявлено важливі джерела, які дають можливість уточнити і доповнити інформацію про життя та діяльність І. Захарківа. Доброю нагодою для цього є ювілей.

Народився Іван Захарків 23 лютого 1914 р. у с. Під’ярків на Бібреччині (тепер Перемишлянський район Львівської області). Батьки – Михайло та Горпина – займалися сільським господарством. В сім’ї було шестеро дітей – троє синів і троє доньок.

І. Захарків закінчив Філію Академічної гімназії у Львові, де долучився до Організації Українських Націоналістів. Під час навчання зблизився із Миколою Лемиком, який походив із сусіднього села Солова (2 км від Під’яркова). Є неперевірена інформація, що у Філії І. Захарків належав до Пласту.

Після вбивства секретаря консульства СССР Олексія Майлова у відплату за Голодомор (це зробив М. Лемик 22 жовтня 1933 р.) польській поліції вдалося виявити ряд активних діячів ОУН, які працювали серед учнівської молоді Львова. Було проведено арешти, під час яких затримано, зокрема Дмитра Мирона – керівника Юнацтва ОУН при крайовій екзекутиві на західноукраїнських землях. До рук поліції 24 жовтня 1933 року потрапив також Іван Захарків.

Після важкого слідства відбувся голосний процес 6–14 липня 1934 р., перед яким постало 14 молодих українців, звинувачених в приналежності до ОУН або Юнацтва ОУН. Додатково В. Нидзі та В. Маївському закидали співучасть в підготовці до атентату на радянське консульство, а Д. Мирону – поширення нелегальних видань серед учнів львівських гімназій. Більшість підсудних, зокрема, І. Захарків, на суді відмовилися від зізнань, складених під час слідства,

Вирок: Володимир Нидза – 14 років ув’язнення, Володимир Іван Маївський – 10, Дмитро Мирон – 7, Микола Лемик – 6 (він на той час вже був засуджений до довічного ув’язнення за атентат у посольстві), Ярослав Штойко та Андрій Луців – 5, Василь Безхлібник та Ярослав Петеш – 4, Іван Захарків – 3, Ярослав Гайвас – 2, Юліан Заблоцький та Богдан Лаврівський – 1,5.  Всі також позбавлені громадянських прав на строки від 6 до 10 років. Ще двоє – Лев Іван Гуменний та Володимир Сахрин – звільнені від кари.

Станом на початок 1935 р. І. Захарків відбував покарання у в’язниці Равіч біля Познаня, згодом перевели до тюрми у недалеких Вронках. Звідси він і вийшов на волю 4 січня 1936 р., оскільки за амністією термін було зменшено наполовину.

Невдовзі після виходу на волю І. Захарків повернувся до активної праці в ОУН і був призначений референтом розвідки окружної екзекутиви. Тісно співпрацював у 1936–1937 рр. з окружним провідником Степаном Галамаєм, з яким інспектував місцеві організації. Мешкав переважно у Львові, зокрема, за адресою вул. Потоцького, 118 (тепер вул. Генерала Чупринки). Є відомості, що вчився на хімічному факультеті Львівської політехніки.

У с. Гаї під Львовом (7 км від Під’яркова) 27 жовтня 1938 р. у помсту за смерть кількох мирних селян (їх було закатовано) бойовики ОУН вбили постерункового поліції Леона Станка і працівницю пошти, дружину коменданта поліції Броніславу Просняк. Безуспішні спроби знайти виконавців атентату привели до масових арештів всіх підозрюваних у причетності до ОУН, насамперед тих, хто походив із даної місцевості. Також до рук поліції потрапив тодішній окружний провідник ОУН Львівської округи Петро Олійник (майбутній командир УПА “Еней”), затриманий 29 жовтня 1938 р. А ось І. Захарків утік від арешту і виїхав зі Львова. Польська поліція вважала, що він подався до вільного міста Данціґа.

Відомо про перебування І. Захарківа у Чехословаччині і Німеччині. Точно він був на чужині в день початку Другої світової війни – 1 вересня 1939 р.

Після падіння Польщі І. Захарків повернувся на рідну землю. Легально влаштувався на працю вчителем у с. Дев’ятники (тепер Жидачівський район Львівської області). Тут директором школи був його родич Гліб Коцан. Мешкав у повітового провідника ОУН Ярослава Дякона, який легально працював вчителем спочатку у Дев’ятниках, а відтак у сусідніх Юшківцях. Тут працювала вчителем Євгенія Музика, яка згодом, під іменем Слава Стецько, була відомою політичною діячкою, головою Проводу ОУН, Антибольшевицького блоку народів (АБН) та Конгресу Українських Націоналістів (КУН).

Влітку 1940 р. І. Захарківа викликали в НКВД, після чого він перейшов на нелегальне становище і переховувався в рідних у Під’яркові. У підпілля перейшли невдовзі ще кілька членів ОУН  з Бібреччини.

Із відновленням Української держави актом 30 червня 1941 р. І. Захарків, Я. Дякон, Є. Музика та інші проголошували державність у Бібрці. Відтак І. Захарків приєднався до похідних груп ОУН і вже 19 липня 1941 р. був серед тих, хто у с. Пашківка під Києвом (тепер Макарівський р-н Київської обл.) підписав вітальну телеграму керівникові уряду Ярославові Стецьку. Серед інших підписантів – керівники похідних груп Василь Кук, Ярослав Старух, Дмитро Маївський, Йосип Позичанюк та ін.

Згодом ця група перебазувалася до міста Васильків. Тут 31 серпня проведено багатотисячний мітинг з нагоди Свята зброї, після якого Ґестапо заарештувало кілька десятків націоналістів. Серед них був, ймовірно, й І. Захарків. Щоправда, як і кільком іншим, йому вдалося вирватися і повернутися до праці в ОУН.

З групою 7 осіб І. Захарків дійшов до Полтави, де на початку лютого 1942 р. організовував підпілля ОУН. Тут всі його товариші потрапили до рук німців і були розстріляні. Живим лишився він один.

На початку 1943 р. повернувся на Львівщину, де далі мешкав у Дяконів у Дев’ятниках. Поправляв підірване ув’язненням та підпіллям здоров’я, бо був дуже ослаблений, опухлий від голоду, хворий. Крім того, була проведена перевірка, чи він не було його вини у арештах і смерті друзів з похідної групи. Був виправданий. Через лікування і слідство майже рік був поза організаційною працею.

Повернувся до активної роботи в ОУН восени–взимку 1943 р., працював в одній із референтур обласного проводу ОУН, мав стосунок до творення Української Народної Самооборони (УНС).  Ймовірно, що далі тісно співпрацював із Я. Дяконом, який у 1942–1943 рр. був організаційним референтом обласного проводу Львівщини, а від кінця 1943 р. – референтом Служби безпеки.

Одружився із дівчиною з Жовкви Ярославою Завадкою (нар. 4.03.1923 р.), яка працювала в жіночій мережі Юнацтва ОУН під псевдонімом “Марта”. Вінчання відбулося 27 січня 1944 р.

Вирішивши здобути військовий вишкіл, І. Захарків 18 липня з’явився на збірний пункт в с. Любешка (тепер Перемишлянський район Львівської обл.), де збиралися майбутні курсанти старшинської школи “Олені” (ІІ випуск). Звідси вирушили в Карпати. На місце призначення прибули 26 липня.

Школа базувалася спочатку на г. Яворина біля с. Липа (тепер Долинський р-н Івано-Франківської обл., згодом в околицях с. Верхня Рожанка (тепер Сколівський р-н Львівської обл.). Тут 21 вересня 1944 р. курсанти урочисто склали присягу. Після переходу фронту на початку жовтня школа знову повернулася в околиці с. Липа. Тут в засідці прикордонних військ НКВД загиула частина командування школи. Після цього  перша сотня (к-р “Щит”) перебазувалася на схід, в лісисті гори над річкою Ілемкою. Саме тут курсанти закінчили складати іспити та отримали розподіл.

Друга сотня “Оленів” (к-р Михайло Гальо-“Коник”), у якій власне проходив навчання І. Захарків, перебазувалася в околиці с. Бряза (тепер с. Козаківка Болехівської міськради Івано-Франківської обл.). Тут під загальним керівництвом керівника вишкільного відділу Крайового Військового Штабу УПА-Захід Василя Брилевського-“Борового” 22 жовтня було закінчено навчання 70 абсольвентів з цієї сотні, які відтак відійшли у призначені терени.

Наказом Крайового Військового Штабу УПА-Захід ч. 9/44 за 25 листопада 1944 р. випускникам школи “Олені ІІ” надано військові ступені (звання). І. Захарків-“Артем” отримав ступінь старшого булавного УПА з датою старшинства 22 жовтня 1944 р.

Під час перебування в “Оленях” І. Захарків вів щоденник, який зберігся і є унікальним і надзвичайно цінним джерелом як про старшинську школу, так і про особисті оцінки і переживання.

Влітку–восени 1944 р. неподалік “Оленів” базувалася жіноча школа кадрів, де навчалася дружина, Я. Завадка. Про почуття до неї свідчить запис у щоденнику: “Любе, найбільш кохане у світі жінча, я бачив сьогодні далековидом місце, де ми останний раз прощались коло Липи. Кіцусю Славо, де ти? Якою страшною мукою моя туга за тобою! Як сумнів, непевність гризе серце! Чи ти відчуваєш це? Боже, я все у житті віддав, залиши мені одно — жінча моє! Заховай її при житті і здоров’ї, збережи її для мене”.

Повернувся на Львівщину в першій половині листопада. Після цього отримав призначення на пост заступника начальника ІІ (розвідчого) відділу військового штабу Воєнної округи УПА “Буг” (цим відділом тоді  керував Мар’ян Шульган-“Лисай”). Крім того, І. Захарків-“Артем” виконував окремі доручення штабу як його відпоручник (уповноважений).

На жаль, праця у військовому сфері, до якої так прагнув І. Захарків, тривала недовго. Перебуваючи у с. Борусів (тепер Жидачівський район Львівської області), 18 лютого 1945 р. був заскочений в хаті облавою військ НКВД і в перестрілці загинув. Тоді полягли і два місцеві повстанці, які входили до його охорони, – Степан Струк та Григорій Гринькевич.

За твердженням Стефанії Дякон, ще живого І. Захарківа облавники закололи його штиками. Всіх трьох полеглих поховали у братській могилі на цвинтарі у Борусові.

Наказом Головного Військового Штабу УПА ч. 1/46 за 15 лютого 1946 р. І. Захарків-“Артем” підвищений до ступеня поручника з датою старшинства 22 січня 1945 р.

Через два тижні після загибелі І. Захарківа 4 березня 1945 р. народився його син Олег. Йому не виповнилося і року, коли на Жовківщині загинула мати, Ярослава Завадка.

Підпільний звіт зберіг коротке повідомлення про загибель дружини І. Захарківа: “Дня 2.2.46 біля села Туринка найшла на засідку друг Марта (жінка Артема), яка, втікаючи від большевиків, зажила отрути. Тіло впавшої забрали большевики до Мостів”.

Добрі люди виховали Олега Завадку (з метою уникнення репресій він записаний на материне прізвище). Їм вдалося зберегти і пам’ятку про І. Захарківа – його щоденник.